Пашкевич Анатолій Максимович

1938 - 2005

Відомий хоровий диригент, композитор-аматор, народний артист України Пашкевич Анатолій Максимовичч народився в с. Довбиш Баранівського району. З дитинства захоплювався музикою. Як сам згадував митець, все починалося з трофейної скрипучої гармошки віденського ладу «вєнки», якою хлопець майстерно оволодів, але вже згодом, почувши гру фронтовика на баяні, захотів, щоб батьки купили йому справжній баян, який у тяжкі повоєнні роки був неабиякою цінністю навіть для професійних музикантів. Батьки наважилися такі продати єдину корову-годувальницю з тим, щоб купити синові справжнього тульського баяна. За місяць самотужки Анатолій навчився грати такі складні твори, що й сам дивувався. Поїхали з батьком у Житомир, купили самовчитель, партитуру. І вже за місяць грав складні класичні твори, причому додавав і свої варіації.

На кого вчитися - такої проблеми у Анатолія не було. Після невдалої спроби поступити в Київське музичне училище ім. Глієра випадковість звела його у Новоград-Волинському з директором тамтешнього Будинку культури, майбутнім видатним режисером і постановником масштабних концертних дійств Борисом Шарварком. Він допомагає Анатолію поступити на всесоюзні курси підготовки керівників художньої самодіяльності, які вперше відкрились при Нов.-Волинському будинку культури. Закінчивши курси, він вирішує попробувати щастя у Москві, де при Всесоюзному будинку народної творчості відкривалися заочні музичні курси. Навчатися довелося одночасно із службою в армії - доля завела його у Північний морський флот. Після закінчення строкової служби Пашкевича залишали баяністом у матроському ансамблі, але він повернувся у рідну Баранівку, організував там вокальний ансамбль, самодіяльний хор, одержував перемоги на численних олімпіадах та оглядах. На одному із оглядів у Києві сам Григорій Верьовка високо оцінив творчі здібності і талант молодого керівника ансамблю. Через кілька років ансамблю було присвоєно звання народного.

Потім А. Пашкевича запросили у Житомир створювати ансамбль «Льонок», а згодом А. Авдієвський запросив хормейстером у Черкаський народний хор. Там, у Черкасах, до композитора й прийшла слава, співавторами якої були автор пісень Дмитро Луценко та виконавці, солісти Черкаського хору Ольга Павловська і запрошена ним же Раїса Кириченко. З появою пісні «Степом, степом…» на слова М. Негоди слава композитора розпростерлася на весь тодішній Союз.

Анатолій Пашкевич глибоко національний композитор. Сьогодні вже важко уявити українську пісенну культуру без «Маминої вишні», «Пісні Волині», «Пісні про хліб», «Довженкової землі» та інших. Пашкевич неперевершений мелодист. Більшість його творів на вірші українських поетів вже стали народними («Гуси летіли», «Моя ти земле калинова», «Хата моя, біла хата», «Світязь», «Чебреці») та інші. Крім того у творчому доробку композитора є близько двох десятків пісень на народні тексти, в яких своє авторство він не декларував. Серед них - «Ой я маю чорні брови», «Ой не плавай лебедонько», «Сама собі дівчино здивувалася».

Окрема сторінка його композиторської творчості - аранжування, гармонізації та обробки українських народних пісень. Він не просто розкладав пісню на голоси чи механічно адаптував її до можливостей певного хорового колективу, а вишукував нову звукову палітру, яка б по новому розкривала цей народний витвір.

Уся могутня зрілість композиторського таланту Пашкевича проявилась у масштабних формах - фольк-опері «Блудний син», лібретто до якої написав сам за твором німецького письменника Германа Пуштфера, ораторії «Крик попелу» (лібретто О. Богачука), кантатах «Лебеді материнства» (вірші В. Симоненка) та «Чернігівські дзвони» (вірші М. Негоди).

Анатолій Пашкевич - самобутній, неповторний майстер хору, який своєю творчістю визначив вектори розвитку народно-хорового мистецтва. Завдяки і йому цей вид музикування став одним з найпопулярніших в Україні. Не здобувши хормейстерської професійної освіти, він став учителем для багатьох власників престижних дипломів.

Пашкевич - хормейстер умів безпомилково віднаходити «нервові центри» пісні і натискуючі на них, вигравав на найтонших струнах людських душ - як слухачів, так і виконавців. Його хори не були багаточисельними, однак за інтенсивністю і динамізмом вони не поступалися велюдним капелам, бо диригент працював з кожним співаком, знав можливості кожного і умів домагатися максимум можливого. Він подарував нам ціле суцвіття талановитих співачок: Раїсу Кириченко, Ольгу Павловську, Євгенію Крикун, Галину Мельник.

Там де був Пашкевич - чи то в Черкасах, Києві, Луцьку, Чернігові - там і знаходився центр народного хорового мистецтва. Туди, неначе до магніта, тягнулись поети з надією повінчати свої твори з музикою Пашкевича, керівники аматорських колективів щоб набратись досвіду, талановита молодь, щоб попрацювати поряд з живою легендою.

Він жив на окремій орбіті. А весь його життєвий устрій підпорядковувався одному-єдиному - служінню пісні. Пашкевич залишив по собі великий творчий спадок, який потрібно впорядковувати. Творчість А. Пашкевича того варта, і вітер часу неостудить її тепла.

Помер А. Пашкевич в січні 2005 року, похований у Черкасах поруч з могилою солістки Черкаського народного хору, народної артистки Ольги Павловської, першої і єдиної виконавиці пісні «Степом, степом».

В травні 2007 р. на Батьківщині аматора в Баранівці у сороковий рік написання ним реквієму «Степом, степом» в присутності сотень гостей і земляків на фасаді Баранівського будинку культури було відкрито меморіальну дошку, на якій було написано: «У цьому Будинку починав свою творчу діяльність народний артист України Анатолій Пашкевич». Відбувся вечір пам′яті видатного аматора.

Своєю творчістю А. Пашкевич збагатив пісенну скарбницю нашого народу, і квіт його мелодій не зів′яне, він будитиме в людських серцях тепло любові, щирості, патріотизму, добра.