Борис Тен

     БОРИС ТЕН   (МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ ХОМИЧЕВСЬКИЙ)

   09.12.1897-12.03.1983 

  Борис Тен (літературний псевдонім Миколи Васильовича Хомичевського) – видатний український поет-перекладач, мистецтвознавець, педагог, лауреат премії ім. М. Рильського.

  Творчий діапазон літературних, музичних та загальнокультурних інтересів Бориса Тена був надзвичайно широкий. Він захоплювався художніми перекладами з античних та сучасних мов, опернми лібрето та іншими музичними творами; був автором поезій, літературознавчих та мистецтвознавчих робіт.

  Але став знаним Борис Тен завдяки блискучим художнім перекладам із давньогрецької на українську мову безсмертних «Одісеї» та «Іліади» Гомера.

Микола Васильович Хомичевський народився 9 грудня 1897 року в старовинному селі Дермані на Волині. У цьому селі, яке згадується в історичних актах ще 1497 року, на початку ХVІІ століття почала діяти перша в Україні сільська друкарня. З Дерманським монастирем пов’язані імена російського першодрукаря Івана Федорова, українського друкаря Івана Тростянецького, автора «Граматики словенської» Мелентія Смотрицького. Корені духовного росту Бориса Тена сягають в глибину історії рідного села Дерманя. Як знавець багатьох мов, як особливий людський тип з гуманітарною всебічністю, він сформувався на своїй «малій» батьківщині.

  До Житомира родина Хомичевських переїхала з початком Першої світової війни.

  Молодий М.В. Хомичевський працює в Житомирі статистом, у 1922 році закінчує гуманітарний факультет Волинського ІНО ( Інституту народної освіти), працює вчителем рідної мови у 15-й трудовій школі м. Житомира. Саме в цей час молодий Тен разом з другом Євгеном Кудрицьким перекладає «Діалоги» Платона. У 1923 році з’являється перша публікація у журналі "Червоний шлях» (№ 6-7) вірша Тена «Роззуюсь – на яру траву».

  З 1924 року Борис Тен живе у Києві, працює у видавництві «Сяйво», «Книгоспілка», Державному видавництві України. У Києві він знайомиться з лідером так званих неокласиків і перекладачем латинської поезії, неперевершеним майстром сонета, критиком Миколою Зеровим, з відомим уже на той час Максимом Рильським та академіком Олександром Білецьким. Він долучається до роботи, яку проводили тоді композитор Д. Ревуцький та М. Рильський, зі створення українських перекладів пісень західноєвропейських та російських композиторів.

  Знайомство та співдружність з молодими, але вже відомими київськими літераторами відіграли значну роль у формуванні творчого світогляду Бориса Тена.

  У 20-ті роки, перебуваючи в Житомирі та Києві, Микола Васильович мав зв’язки з Українською Автокефальною Православною Церквою. Більш того, у Житомирі він був протоієреєм, а у Києві – протодияконом Петропавловської церкви (ця церква не збереглася). Через цю діяльність Борис Тен був засуджений до заслання у табори Далекого Сходу (1930 – 1936рр.).

  Повернувшись, Борис Тен працює у Київському пересувному театрі, у Калінінському обласному будинку творчості. Повертається до перекладів, найголовнішим з яких став «Прометей закутий» (1938 р.).

  В 1946 році Борис Тен повертається у Житомира, із яким відтоді пов’язане все його подальже життя.

  Багато років Борис Тен вчителював у середніх школах Житомира, викладав латинську мову та вів курс музичного виховання у Житомирському педагогічному інституті, музичному училищі, училищі культури. Талановитий педагог, Микола Васильович не уявляв свого життя без учительської роботи, але поруч завжди була література.

  Якою б багатогранною не була творча діяльність Бориса Тена, головна його заслуга перед українською культурою – переклад Гомерових поем. Опрацьовуючи українські переклади Гомера, своїх попередників, Борис Тен знайшов свій науково-історичний, стилістичний, архітектонічний підхід до геніальних творів, своє розуміння їхньої художньої цілісності і їхнього зв’язку через сучасну українську мову з людиною ХХ століття.

  «Одісея» у перекладі Бориса Тена видавалася двічі: у 1963 та 1968 роках. «Іліада» - у 1978 році. У 1982 році вийшов збірник перекладів античних творів «Давньогрецька трагедія».

  Сам Борис Тен вважав свої переклади «Одісеї» та «Іліади» основною справою свого життя. Інші переклади: з німецької – «Розбійники» і «Вільгельм Тель» Міллера; з англійської – «Річард ІІІ» Шекспіра; з французької – поезії Шеньє та пісні французької революції; з польської перекладав Ю. Словацького та А. Міцкевича, з російської – О.Пушкіна, Л. Толстого. Для українських театрів переклав ряд п’єс радянських і зарубіжних драматургів, а також тексти до вокальних творів. За переклади «Одісеї» та «Іліади» він був удостоєний премії М.Рильського (1979 р.).

  Єдиний збірник власних сонетів «Зоряні сади» вийшов із друку, коли авторові звернуло вже на восьмий десяток, у 1970 році.

  Микола Васильович завжди притягував до себе творчу молодь. У спілкуванні з молодими авторами був і надто простим, і неймовірно незбагненним. У 60-ті роки він опікувався творчою молоддю як заступник голови Житомирського обласного літоб’єднання.

Нині літоб’єднання носить ім’я Бориса Тена і об’єднує близько 200 членів.

  Борис Тен помер 12 березня 1983 року.

  На будинку, де проживав майстер, встановлено барельєф видатного земляка і тепер вулиця носить його ім’я. В Житомирському літературному музеї оформлено кімнату-музей Бориса Тена.

  Вшановуючи пам’ять, оцінюючи багаторічну і плідну діяльність Бориса Тена, Дмитро Павличко сказав: «Борис Тен – невмирущий. Він завжди буде прикладом творця, який вміщає в собі світи багатьох літератур…». Осягаючи багатющу перекладацьку і самобутню творчу спадщину митця, сучасники називають ім’я великого житомирянина в когорті найвидатніших майстрів нашої літератури.