Боцяновський Володимир Теофілович

27.06.1869 – 16.07.1943

  Володимир Теофілович Боцяновський народився 27 червня 1869 року в с. Скоморохи Житомирського повіту Волинської губернії в родині священника. 1878 року поступив до підготовчого класу Житомирської чоловічої гімназії, яку закінчив у 1888 році.

  Під час навчання жив на квартирі настоятеля св. Михайлівської церкви Ф.І. Храповича на Михайлівській вулиці.

  Ще в гімназичні роки виявив літературні здібності і почав з 1885 року друкуватися на сторінках Житомирської губернської газети «Волинь» (нарис «Живі мощі»).

  У 1888 році В. Боцяновський стає студентом історико-філологічного інституту в Петербурзі, згодом переходить на історичне відділення Петербурзького університету. Ще до закінчення навчання, скориставшись літніми канікулами і перебуваючи на Батьківщині, В. Боцяновський написав нарис про історію Житомирської публічної бібліотеки, присвячений її 25-річчю. Вперше цей нарис був надрукований в журналі «Киевская старина» (1891, т. 34), а пізніше був виданий окремою книжкою.

  Через рік після виходу книжки «Публичная бібліотека в Житомире (по поводу её 25-летия)» її автор закінчив університет. Він залишився у Петербурзі, де працював аж до 1917 року в імператорській канцелярії по прийняттю прохань. До речі, Володимир Теофілович місце своєї служби приховував від колег-літераторів, як врешті, і свої заняття літературою – від колег-чиновників.

  На початку 90-х років під впливом пожвавлення, внесеного в громадсько-літературне життя М. Горьким, писав В.Т. Боцяновський, - він «повністю … скоро перейшов до сфери літературно-публіцистичних інтересів» і став одним із засновників і перших президентів (1904 – початок 1905) Російського бібліографічного товариства. Його перу належить багато книгознавчих та бібліографічних праць.

  Протягом 7 років (1903-1910) він друкував у «Руси» рецензії на нові книги під загальним заголовком «Критические наброски». В 1907-1908 роках В. Боцяновський був редактором сатиричного журналу «Серый волк» (видавець – А.С. Суворін) і в той же час продовжував друкувати статті і замітки з літературно-мистецької тематики в таких виданнях, як «Современник», «Театр и искусство», «Биржевые ведомости».

  В 1910-1913 роках Володимир Теофілович видає журнал «Свободным художникам». На цей час припадають і його перші спроби в драматургії (всього було написано 9 п′єс).

  Після Жовтневої революції Володимир Теофілович працював в бібліотеці Академії наук СРСР, був на лекторській та викладацькій роботі.

  В.Т. Боцяновський жваво цікавився життям рідної Волині, не поривав зв′язків з містом своєї юності. Його ім′я стоїть під проектом Статуту Товариства дослідників Волині. Ряд своїх праць Володимир Теофілович присвятив нашому краю: «Про походження назви Волинь», «Вчителі В.Г. Короленка», «Купрін і Житомирські жандарми».

  Мешкаючи в Петербурзі, В.Т. Боцяновський популяризував українську літературу і мистецтво, досліджував українсько-російські літературні зв′язки («Нариси з історії українського театру», у співавторстві – стаття про М. Заньковецьку (1908), «Шевченко і український театр» (1911), «М. Коцюбинський і Л. Толстой» (1913), «Шевченко – скульптор» (1939). У 1939 році Володимир Теофілович опублікував повість про Т.Г. Шевченка «Петербурзькі зустрічі», що разом з іншими його публікаціями 1938-1941 років мала увійти до широкого біографічного полотна «Тарасові університети» (рукопис загинув під час Ленінградської блокади). В.Т. Боцяновський на замовлення однієї з драматичних труп переклав українською мовою комедію М.В. Гоголя «Ревізор», російською мовою він переклав гуморески Остапа Вишні, у 1927 році видав книжку перекладів українських гумористів «Український гумор».

  Перу В.Т. Боцяновського належить класичне, як на той час, дослідження (у співавторстві з Є. Геллербахом) «Русская сатира Первой революции 1905-1906» (1925), в якому є відомості про українські сатиричні та гумористичні журнали й російськомовні часописи, що виходили в Україні; наукові праці про творчість О. Пушкіна, М. Горького, Л. Андрєєва, В. Вересаєва, О. Грибоєдова, М. Некрасова, В. Короленка.

  Коли розпочалася війна, 72-річний старійшина ленінградських письменників відмовляється покинути місто, якому загрожував ворог. Але літа й хвороби взяли своє. Володимира Теофіловича евакуювали до Москви, де він незабаром помер. Сталося це 16 липня 1943 року.