Клименко Михайло Данилович

6.11.1926 – 5.02.1998

Значне місце в історії літератури Житомирщини посідає творчість поета Михайла Клименка. Його поетичний доробок позначений особливою любов’ю до рідного краю, письменник оспівує і возвеличує людину праці, людину щедрої душі і серця, яка миттєво відгукується на всенародні радості і жалі. Книги М. Клименка – про духовну єдність поколінь, про красу української природи. Вони відзначаються щирістю, оптимізмом, яскравою метафоричністю.

Народився Михайло Данилович Клименко в селі Левкові Житомирського району в селянській родині. З дитинства залюблений у хліборобську працю, він мріяв стати агрономом. Але на заваді стала війна з нацистськими окупантами і тяжкі роки окупації. Не повернувся з фронту батько, у 1947 році непосильна праця та тяжка хвороба забирають матір. Одразу після війни М. Клименко вступає до Крошнянського сільськогосподарського технікуму в Житомирі, який закінчує у 1949 році на відмінно і починає працювати у рідному Левкові.

Ще під час навчання у технікумі в обласній та республіканській періодиці з'являються перші твори майбутнього агронома. Приємно, що його свіжий і самобутній голос не загубився в післявоєнному поетичному багатоголоссі. Талант молодого поета плекали такі невтомні гранослови, як М. Рильський і Борис Тен. У 1956 році з благословення Максима Рильського виходить його перша поетична збірка «Сині очі весни». Редагував книжку відомий критик, літературознавець Л. Новиченко. У вступному слові до неї, він писав: «В тому, що М. Клименко – поет, пересвідчиться кожен, хто ознайомиться з його віршами. Придивіться лише, якими живими й теплими фарбами грає в його віршах наше сучасне Полісся – те Полісся, в яке автор так безмежно закоханий своїм «фіалковим» серцем ніжного лірика. Кращі, зрілі вірші М. Клименка приваблюють своїм ліризмом, своєю щедрою і своєрідною образністю, в якій відбилось свіже і гостре поетичне бачення світу».

В 1957 році, молодого поета приймають до Спілки письменників. Бажання самовдосконалення привело його на Вищі літературні курси при Літінституті ім. М. Горького в Москві. Після закінчення дворічного навчання (1957-1959) М. Клименко цілком присвячує себе літературній творчості, не пориваючи плідних зв'язків із обласною газетою.

З квітня 1963 року, аж до виходу на заслужений відпочинок, майже чверть віку він працював літпрацівником, кореспондентом відділу культури та інших відділів редакції газети «Радянська Житомирщина».

Праця літературного редактора в газеті «Радянська Житомирщина» привчила його постійно знаходитись у центрі подій, миттєво відгукуватись на них. Мабуть саме тому творча палітра поета надзвичайно багата і оригінальна. Він вміє бути то проникливим ліриком («Листи», «Якби не ти...», «Ходімо по чорнобривці»), то мудрим філософом («Іще відчути», «Яблунева балада», «Сурми»), то полум'яним патріотом «Могили не мовчать», «Балада про мінерів», «Окупаційний триптих», «Полк»), то уважним художником-пейзажистом, від якого не може приховатися жодна, навіть найдрібніша деталь («Вруна», «Цвіт вересу», «Перепустка до осені», «Зелена віра»). Дійсно переважна більшість творів М. Клименка нагадує досконалі живописні полотна з яскравою гамою кольорів і відтінків. Поету ніколи не зраджує витончений літературний смак, такт і почуття міри.

М. Клименко є автором 15 вагомих поетичних книг, співзвучних мотивам першої збірки «Сині очі весни». Це «Далі голубині» (1959), «Людям радію» (1962), «Зажнив’я» (1965), «Поезії» (1969), «Розвидень» (1971), «Алмазна грань» (1973), «Чорнозем» (1977), «Глибока струна» (1981), «Поезії. Вибране» (1982), «Зелене прозріння» (1984), «Призначаю побачення рястові» (1991), «Обрії кличуть» (1996). Багато з них стали добре відомі широкому читацькому загалу. Остання збірка «Сад мого життя» (2014) вийшла вже після смерті поета.

У 1970 році за активну роботу з художньо-естетичного виховання молоді та за високий професіоналізм М. Клименко був удостоєний обласної премії ім. М. Шпака. Поет постійно поєднував у своїй творчості традиції та новаторство, намагаючись художніми ідеями, обрядами і мотивами, а також формою своїх поезій відповідати вимогам часу. Він часто звертався до білого і вільного вірша, любив сонет, захоплювався східною поезією і розробляв з великим успіхом такі нетрадиційні для українського поетичного слова форми як хоку,  танки, рубаї.

М. Клименко був одним із засновників обласної письменницької організації Спілки письменників України, багатолітнім керівником поетичної студії. За видатні заслуги в розвитку української літератури М. Клименко першим одержав звання лауреата Всеукраїнської Міжнародної премії ім. І. Огієнка (1995).

Помер М. Д. Клименко 5 лютого 1998 року. Його поховано в рідному селі Левкові на сільському цвинтарі. Та залишилися для нас його чудові літературні твори, а прекрасні традиції, що були започатковані майстром поетичного слова у своїй творчості, продовжують сьогодні його численні учні.

Зараз важко уявити літературну Житомирщину без постаті Михайла Клименка. Багато сучасних поетів поліського краю називають себе учнями «клименківської школи». В області діє Житомирська літературно-мистецька студія імені Михайла Клименка. В пам'ять про свого вчителя літератори Житомирщини з 2011 р. започаткували премію Михайла Клименка у двох номінаціях: відомі письменники та молоді автори.