Грабовський Валентин Болеславович

10.07.1937 – 24.12.2004

Валентин Болеславович Грабовський народився 10 липня 1937 р. в с. Городнє Краснокутського району на Харківщині. З 1939 року проживав на Житомирщині. Дитинство та юність пройшли в селах Вирівка та Льонівка Ємільчинського району. Там у 1954 р. закінчив Великояблунецьку середню школу, а в 1957 р. – філологічний факультет Житомирського педагогічного інституту. Перейшовши в 1959 р. на журналістську роботу, згодом закінчив факультет журналістики у Києві (1980 р.). Проба журналістського пера розпочалась у Володарськ-Волинській районній газеті „Колгоспна праця”, потім у Черняхівській – „Нове життя”, а з березня 1964 р. по серпень 1986 р в обласній газеті „Радянська Житомирщина”. В останні роки життя – літературний редактор газети „Народний лікар України”. Понад 20 років очолював Житомирське літературне об’єднання ім. Б. Тена. Ініціатор створення українського-польського товариства у Житомирі. Лауреат обласних літературних премій ім. М. Шпака та ім. Лесі Українки (Українського фонду культури).

На думку відомого українського поета і літературознавця Степана Крижанівського «Житомирщина у поезіях В. Грабовського постає як якась чудова, невідкрита для чужого ока країна зі своєю історією і географією, лісами і озерами, хлібом і каменем, хмелем і самоцвітами. Поет уміє занурюватись у народне життя і видобувати звідти вічну правду і красу». На це вказують самі назви його поетичних книг.

Ранні поезії В. Грабовського друкувались в республіканських та обласних періодичних виданнях, альманахах „Перший сніп”, „Весняні думи”, „Щасливої дороги”, в збірках поезій. Перша книга „Ключі” побачила світ у 1965 році у видавництві „Молодь”. Вона відзначалася напруженим пошуком молодим автором власних тем і власного поетичного слова. Поет проявив себе, перш за все, як громадянин і патріот, безмірно закоханий у рідний край і його природу. Одночасно він намагається осмислити красу і складність життя, розібратись у драматичних історичних процесах епохи.

Друга поетична книга В. Грабовського „Наснилась матері вишня” (1968) свідчила не тільки про творче і духовне зростання, а й показала ще одну грань його таланту – проникливий ліризм. Ця збірка проникнута любов’ю до людей, до природи, автор оспівує любов до жінки, яка в творчості поета завжди уособлює найвищу духовність, виступає символом життя.

Вихід в світ кожної нової книжки В. Грабовського ставав подією в літературному житті Житомирщини. В подальші роки виходять з друку збірки «Над Тетеревом» (1973), „Грім-дерево” (1979), „Лісові цимбали” (1982), „Поезії” (1987), „Квітка на камені” (1988), „Передчуття” (1993), „Лесин заповіт”, „На цьому березі” (1997), в яких поет оспівує людину праці, пише про пам’ять дитинства, про біль війни, героїзм і мужність людей в боротьбі з фашизмом, про дружбу, любов, вічні цінності. За збірку „Передчуття” в 1996 р. був удостоєний премії ім. Лесі Українки.

Улюблений жанр поета – вірші-присвяти видатним діячам культури. Автор прагне збагнути художній світ тих, хто жив і творив раніше, чи у його добу, хто близький йому своїм звучанням (присвяти О. Довженку, М. Рильському, Лесі Українці, Борису Тену, Василеві Земляку, М. Максименку, В. Стусу та ін.). Хвилюють його такі постаті світової культури, як О. Пушкін, М. Лермонтов, В. Короленко, О. де Бальзак, Ю. Крашевський, Джозеф Конрад, М. Рильський.

Він володіє мовою Поліської землі, його лексика самобутня і колоритна, як акварельний мазок художника. Літературні критики завжди підкреслювали оригінальність стилю поета, тяжіння до чистої народної мови, яскраві образи його поезії: ключі-струмочки, медовиці-пчілочки, шум-ріка, грім-дерево, криниця-студениця тощо. Лексичні новоутворення збагачують ритмічний малюнок вірша.

Разом з Чорнобилем, всезагальною наростаючою тривогою, з’являються нові, різко відмінні від попередніх твори В. Грабовського. Червоною лінією через них проходить тривога за рідну землю, поліський генофонд. Одна за одною народжуються збірки „Лесин заповіт”, „Передчуття”, „На цьому березі” та інші. Новим змістом наповнюється поетичне кредо поета „Мої жита – моє життя”, бо без природи, без кринички під плотом, що заросла бур’яном – це не життя. Як ніколи загострюється відчуття єдності з природою, розуміння необхідності берегти природні, духовні і культурні надбання.

Значне місце в поетичній творчості В. Грабовського займали переклади. У списку перекладів А. Міцкевич, О. Пушкін, М. Лєрмонтов, Густав Олізар, Ніл Гілевич, Максим Танк, Адам Русак, Віра Верба, Саломея Неріс, Йосип Нонешвілі та інші. Вони зібрані в книзі В. Грабовського „Розмова з каменем” (2005). Гортаючи сторінки, переймаєшся відчуттям того, що спілкуєшся з живим словом справжнього поета – Словом, що розкриває глибинну, вищу суть людини, яке не знає етнічних меж, приналежності віку, статі, маєтності. Перекладаючи, автор, вірний своєму стилю, доносить до читача дух оригіналу, прокладаючи невидимі мости – від епохи до епохи, від серця до серця.

Окремо виділяється книга В. Грабовського „Творення легенд” (2004, 2008), де зібрані його статті, історичні, літературознавчі і мистецтвознавчі розвідки про видатних людей нашого краю, архітектурні пам’ятки, історичні події, вміщено вірші-посвяти окремим відомим постатям краю.

Поет пішов з життя 24 грудня 2004 року, залишивши після себе багату творчу спадщину і добру пам’ять колег і друзів, побратимів по перу. Він багато працював із творчою молоддю, відкривав і підтримував молоді таланти, багато часу віддавав громадській діяльності. Його вірші часто звучать зі сцен на шкільних і студентських вечорах, по радіо у літературних передачах. Самобутність його поетичного таланту, гостра сучасність творчості знайде відгук у шанувальників поезії.

Житомирщина не забуває свого Поліського Орфея. У 2001 р. на будівлі обласної державної адміністрації, де в редакції газети „Радянська Житомирщина” з 1974 по 1985 роки працював видатний поет, відкрито пам’ятну дошку. В 2006 р. Польським науковим товариством було відкрито пам’ятну дошку Валентину Грабовському на будинку по вулиці Великій Бердичівській, 36, в якому жив поет.