Микола Васильович Никончук відомий український мовознавець-діалектолог, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови Житомирського державного педагогічного університету ім. І.Франка.
Народився у с. Листвин Овруцького району, де ще зберігалися в первозданній недоторканості дивні звичаї і традиції, а в повоєнний час, на який припало дитинство і юність Миколи Васильовича – це був, без перебільшення, мовно-культурний резерват. З дитинства він увібрав у себе найкращі традиції поліського виховання: дбайливе ставлення до природи, родинного вогнища, бажання навчатися, пізнавати світ.
Після успішного закінчення Листвинської середньої школи М.В. Никончук вступає в 1954 році на філологічний факультет Житомирського педінституту, який успішно закінчив у 1959 році, отримавши кваліфікацію вчителя української мови і літератури та німецької мови. Відслуживши в армії та пропрацювавши вчителем на рідній Овруччині, він з 1963 року – викладач кафедри української мови Житомирського педінституту, де пройшов шлях понад 46 років від лаборанта до професора. Із 1973 р. М.В. Никончук незмінний завідувач кафедри української мови. Тут на кафедрі відбулося становлення М.В. Никончука як педагога, філолога, вченого, засновника відомої у слов’янському світі Житомирської діалектологічної школи.
Проблем із визначенням наукової тематики майбутніх студій не було – поліські говори. Вивченню говірок Полісся присвячені обидві дисертації вченого: кандидатська «Спроба порівняльного аналізу лексики трьох сіл Житомирського Полісся» (1970) та докторська «Правобережнополесские говоры в лингвогеографическом освещении» (1982), де за матеріалами рукописного лексичного атласу, до якого увійшло більше двох тисяч карт, зроблена проекція сучасного діалектичного поділу на давні родоплемінні території, висвітлена ґенеза говорів центрального Полісся, виділено 18 груп говірок.
Професор М.В. Никончук вражав своєю працездатністю. Він сам обстежив і зібрав діалектичний матеріал у 600 населених пунктах Полісся, став автором більше сотні наукових праць, серед них – 6 монографій, у яких у науковий обіг уведено величезну кількість лексичних діалектних даних, невідомих раніше науковій громадськості. Це «Матеріал до лексичного атласу української мови «Правобережне Полісся» (1979), «Сільськогосподарська лексика Правобережного Полісся» (1985), «Ендемічна лексика Житомирщини» (1989), «Лексичний атлас Правобережного Полісся» (1994) та інш. Остання робота замовлена провідними бібліотеками світу.
На базі кафедри української мови під безпосереднім керівництвом М.В. Никончука проводились міжнародні діалектологічні наради, а в 1994 році при кафедрі було відкрито аспірантуру, якою керував М.В. Никончук.
Вагомий і поетичний доробок Миколи Никончука. Він автор семи збірок поезій, для яких характерне гостре відчуття часу. Невипадково майже кожен його вірш має чітку хронологічну визначеність, що дозволяє співвіднести його творчість з літописом настроїв, думок, відчуттів епохи. Після смерті М.В. Никончук залишив не тільки значний науковий спадок, поетичні доробки, десятки учнів і послідовників, він не лише примножував славу рідного університету й української науки, але всім своїм життям показав, як наполегливо і цілеспрямовано можна і треба йти до обраної мети.