Добровольський Анатолій Володимирович

19.05.1910-19.04.1988

Серед українських архітекторів середини ХХ ст. одне з почесних місць посідає Анатолій Володимирович Добровольський. За проектами, створеними ним особисто, зведено багато будинків, які відзначаються національною своєрідністю і високою художністю форм, силою образного виразу і майстерністю виконання. Весь доробок майстра є вагомим внеском в українську архітектуру 1930-1980-х років.

Анатолій Добровольський народився в с. Буки Малинського району. Дитячі роки провів у Радомишлі серед мальовничої поліської природи. Все це справило на хлопця незабутнє враження, обумовило його захоплення малюванням і вибір професії архітектора.

Архітектурну освіту здобув у Київському інженерно-будівельному інституті, який закінчив у 1934 році. Ще в студентські роки його увагу привертала творчість архітекторів В. Кричевського і Д. Дяченка, так званого українського стилю, що зародився в кінці ХІХ ст.

Він закохується в народну архітектуру, пішки, з олівцем і пензлем обходить села України, змальовує сотні хат, комор, дзвіниць, церков. До вивчення пам’яток архітектури і зразків народного мистецтва він ставився як архітектор-практик, з метою по-новому розвивати здобутки спадщини у своїй творчості. «Мені хотілося, - говорив він, - творчо використовуючи окремі елементи української барокової архітектури і народного мистецтва, знайти новий, сучасний вираз своєрідності української архітектури».

Саме це прагнення відбилося в його, високо оцінених журі, конкурсних проектах (1939-1941 рр.) сільських індивідуальних житлових будинків, сільського дитячого садка, сільського клуба та ін.

В міських же тогочасних спорудах майстер у відповідності до характеру колоритного народного мистецтва розвиває нові художні теми і декоративні прийоми, створює своєрідні за стилем образи великих житлових будинків. Його споруди свідчать, що наприкінці 1930-х років Добровольський став справжнім майстром архітектури і впевнено пішов шляхом пошуків сучасної національної архітектури.

Війна перервала розквіт його творчості. У 1941-1943 роках А. Добровольський працював виконробом на будівництві оборонних об’єктів Уралу і газопроводу Астрахань-Саратов, набув там великого досвіду.

Завершення війни Добровольський зустрів у Києві, туди його викликав уряд для відбудовних робіт. Місто лежало в руїнах. Це викликало в архітектора велике бажання відродити столицю України. В його перших ще післявоєнних спорудах по-новому, на більш високому художньому рівні розкрилася неповторна краса українського бароко. Це типовий житловий будинок в Дарниці, гуртожиток Гірничого технікуму на Володимирській гірці, Будинок письменників, будинок генерала Ватутіна, інститут фізики НАН України та ін.

Паралельно з проектуванням Анатолій Володимирович продовжує вивчати кращі здобутки світової архітектури минулого і сучасного. З цією метою виїздить за кордон.

Збагачений під час подорожей творчий потенціал Добровольського широко і яскраво виявився в його творчості 50-х років, пов’язаній із відбудовою Хрещатика. Спочатку у складі авторського колективу, очолюваного О. Власовим, він бере активну участь у складанні проекту планування і забудови Хрещатика, а з кінця 1950-го року, будучи головним архітектором Києва, керує детальною розробкою цього проекту і водночас відіграє провідну роль у проектуванні значної частини будинків і благоустрою ансамблю. Оригінальність композиції Хрещатика отримала визнання фахівців як в Україні, так і за її межами. Забудові центральної вулиці столиці немає аналогів у світовій містобудівній практиці. Поєднання монументальної урочистості і паркової ліричності відзначає це містобудівне серце Києва.

В середині 1950-х років почався новий етап розвитку української архітектури, пов’язаний з переходом на індустріально-збірне будівництво. Добровольський позитивно сприймає його. Його твори стали більш лаконічними за композицією, простішими за формами і стриманішими за декором. Але характерні ознаки раніше виплеканого стилю збереглись. Про це свідчать ескалаторний зал станції «Хрещатик» Київського метрополітену і, поєднаний з ним в одному об’ємі, ресторан «Метро». Одночасно з рестораном, на протилежному до Хрещатика Майдані Незалежності, зведено багатоповерховий готель «Москва», а недалеко від нього – кінотеатр «Україна».

В 1960 році Анатолію Володимировичу присвоєно почесне звання заслуженого будівельника УРСР.

В 60-ті роки в Україні інтенсивно розвивається індустріальне домобудування. За проектом, складеним за провідною участю Добровольського, в Борисполі споруджено Київський Аеровокзал (1961-1965 рр.), поряд з ним, за характером архітектури, стоїть перший в Україні великий залізобетонний вантажний міст через Дніпро (1976 р.)

Цими спорудами Добровольский довів свою здатність вирішувати складну проблему архітектури в умовах індустріального будівництва, зберігаючи національно-своєрідну красу архітектурних форм. Це прагнення більш повно і яскраво виявилося в його останніх творах – Будинку художника в Києві (1977) і центрі села Небрат-Берестянки Київської області (1987).

Паралельно з архітектурною творчістю Добровольський захоплено займався малярством, багато уваги приділяв педагогічній та науковій діяльності. Він автор більш як 30 наукових праць, в т.ч. монографії «Проектирование и применение архитектурной керамики в Киеве» (К., 1951).

Визначна архітектурно-мистецька діяльність Анатолія Володимировича дістала високу оцінку вищих наукових установ. Він був дійсним членом Академій архітектури, академіком Всесоюзної академії мистецтв, двічі лауреатом Державних премій.

Велике значення діяльності А. В. Добровольського полягає в тому, що він створив Київську школу української архітектури середини ХХ ст., довів, що народне мистецтво є невичерпним джерелом творчого натхнення архітекторів у створенні сучасного стилю української архітектури.

Галузь: 
архітектор
Рік народження: 
1910